Наверх
Войти на сайт
Регистрация на сайте
Зарегистрироваться
На сайте недоступна
регистрация через Google

Оля, 43 - 4 декабря 2008 21:13

Все
... завжди важко передбачити те, що буде ... але я прагнула цієї зустрічі ... прагнула так само як і рівно рік тому ... але вона знову не відбулася ... важко описати свої почуття ... хтось подумав - вона просто пожартувала з мене ... насміялась ... [I][B]АЛЕ ЦЕ НЕ ТАК!!!![/B][/I] ... я навіть не мала цього на меті ... але зустріч вкотре відвернулась від мене ... вона просто ... пройшла осторонь мене ... а почуття? ... відчуття??? ... важко передати і описати те, що зараз на душі ... на серці ...

[I][B]колись, це було так ... зустріч ... яка не відбулася ... але я її відчувала ... саме так ...[/B][/I]

[B]Зустріч[/B]
Вона чекала цієї зустрічі як і дзвінка вже давно…
Мільйони разів вона бачила цю зустріч, відчувала її наближення та її перебіг…
Її дзвінок…У відповідь – нехай наші мрії збудуться у цьому році… Нехай збуваються, - подумала вона…Але чи можна їх реалізувати? Чи здатні ми це зробити?
….Пролунав дзвінок…Я буду завтра тут, у твоєму місті…ось ми і зустрінемось і нарешті все обговоримо…Все? - подумала вона. Що є тим все???
Дзвінок був несподіваним, а його приїзд тим більше… Його словам вона вже мало вірила, вони як птах, їх не втримаєш, розліталися у мить… Але вона давно знала, що скаже йому …. були і образа, злість, бажання підняти руку, але це було на словах…вона б цього не зробила, не змогла б, це були її слова без дії…
День пройшов у повсякденній суєті – робота, дім, власні роздуми…
Вона зовсім не боялась цієї зустрічі, а навпаки, ця зустріч була їй цікавою, захоплюючою…
На ранок наступного дня пролунав дзвінок – я тут!! Чекаю тебе на пл. Ринок, біля входу у Ратушу. Не вже? Ти тут? Малими та легкими кроками вона наближалась до місця зустрічі. Падав сніг…Сніжинки помалу опускались на землю, падали на неї і танули…Ось вона вже тут…
Він бачив її, вона бачила його не віртуально, а в живу…Їхні погляди зустрілись…вони дивились, роздивлялись один одного…Пройшло трохи часу, коли вони майже одночасно промовили: Привіт! Я…. Привіт! Я… Приємно познайомитись… Можна тебе поцілувати у щічку, ніжно… Вагання… Так… Вона ж так хотіла цього… Пройдемось? Так, залюбки…
Прогулянка містом була чудовою, вони рухались маленькими та великими вуличками, вели бесіду…Складалось враження, що вони одні у цьому місті… Вони намагались побільше дізнатись один про одного…лунав сміх, очі обох світились від щастя…Зайшли у Дзигу…сіли поруч…він взяв її руки у свої…вони були такими теплими, ніжними…Розмова продовжувалась за горням м’ятного чаю, час летів швидко…Перед нею сидів високий, худий, чорнявий хлопчина…Без сумніву розумний, милий, чуйний та добрий, високоосвічений, простий хлопець…Вона так його і уявляла…
Наближався вечір,….йому потрібно було вже йти…їхати назад….Зрозуміло було одне: цієї зустрічі було замало, щоб прийняти якісь поспішні кроки…Повинна бути друга спроба…Треба спілкуватись далі…Вона це розуміла…Її слова кохаю, сказані колись були поспішними…Вона повинна відповідати за них, за себе і за нього…Він теж … Отож, треба чекати…
Його слова на прощання: Тільки не впадай у відчай і не зневірюйся. Буду скучати за тобою, але знай, що час все нам покаже - ми ж нікуди не дінемося. Не сумуй і знай, що я незримо біля тебе
Ніжний поцілунок у щічки…Потяг рушає...Життя продовжується…
Добавить комментарий Комментарии: 0
Мы используем файлы cookies для улучшения навигации пользователей и сбора сведений о посещаемости сайта. Работая с этим сайтом, вы даете согласие на использование cookies.